Мені 80 років, я корінний житель Красногорівки. У 1975 році побудував дім і прожив там усе життя до 2022 року. У мене є жінка, діти, онуки. Ми переїхали в Київ, бо тут мої діти. Дім згорів повністю, не залишилося нічого.

24 лютого все було несподівано, обстріли були. Ми дуже тяжко все це перенесли. Ніхто не очікував, що Росія на нас може напасти. Ми таке пережили ще у 2014 році. 

Від нас було два кілометри до лінії фронту. Не було газу, води, але жили якось, дрова заготовляли, були свої запаси. 

У мене є автомобіль, і ми переїхали сюди, сподіваючись орендувати квартиру і поїхати ще щось забрати вдома. Там багато чого було. Я працював у шахті 18 років, непогано заробляв. Але ми приїхали сюди, і сусідка зателефонувала та сказала, що хату розбили і вона згоріла.

Діти також переїхали, бо онучка боялась. Мені дуже важко, і жінці теж. У мене відразу багато болячок вилізло. Я раніше почувався набагато легше, а зараз – купа хвороб.