Я мешкаю у селі Павлівка Миколаївської області. У нас тут радгосп, я працюю на кухні поваром. 

Мій син працював фельдшером у селі за Каховкою. Він перший зателефонував і сказав, що почалась війна, що у них там повно росіян. І вже було чутно вибухи. 

Я із села нікуди не виїжджала, весь час була тут з молодшим сином, йому 15 років. Всю окупацію пробули тут. Хоч і була змога виїхати, але я не хотіла залишати старшого сина - він перебував у котлі за Каховкою. Його росіяни забрали на передову, бо у них не вистачало лікарів. Мені хотілось бути поближче до нього. 

Спочатку було дуже важко, хліба не вистачало. Потім із Херсона почали завозити продукти, і ми скуповувались. Ліків не було взагалі. На все ціни були дуже високі. Моя дочка і зять живуть у Польщі, вони нам допомагали – перекидали нам кошти, щоб ми хоч щось могли купувати. Зайвого собі нічого не дозволяли, купувала тільки для дитини. Воду так само купляли привозну. 

Було дуже важко. 4 липня вбило мою сестру - був приліт у двір. Тітка залишилась лежача. Я чотири з половиною місяці доглядала за лежачою людиною. Я була стійкою, доки не побачила трупи, потім стало дуже важко. Коли ти бачиш біля себе розірвану людину, а друга стікає кров'ю… 

Тоді ще й сусідку вбило - вона хвилин двадцять просто стікала кров'ю, а ми нічим не могли їй зарадити. Це було дуже важко - мені здавалось, що ніколи не забудеться. 

Росіян було дуже багато у селі. Ми ловили момент, щоб вийти десь за село, лягти у бур'янах з телефоном, щоб вони не побачили, і поспілкуватись з рідними. Син до жовтня був там, потім його і друга таємно вивезли батьки на Крим, звідти - на росію, а з росії вони втекли до Польщі. А ми тут залишились. Після деокупації так і живемо з меншим у селі. 

Зараз все відновили: і світло, і воду, і газ. Тільки ж постійно обстрілюють. Ми живемо за 70 км від Миколаєва. 

Хочеться, щоб вже закінчилась, щоб не чути цього. Коли летить літак, ми ховаємося з дитиною, дуже моторошно. Ми надіємось, що скоро все закінчиться. Наші хлопці звільнили лівий берег, тому, я думаю, що вже скоро будемо повністю з перемогою. 

Найбільше хочеться миру, щоб діти повернулись додому, і ми жили, як раніше. Щоб усі були живі-здорові.