Лазів Аліна, учениця 9 класу Коблівського ліцею Коблівської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Бессонова Мар'яна Володимирівна

«Чому бути українкою – це моя суперсила»

Кожен з нас може з упевненістю сказати:“ Я -  Українець!  У цьому моя суперсила”. Моя країна - це країна добра, мужності та непереможності.

Я та мої рідні, усі ми народилися в Україні й ми цим пишаємось.

Дуже тяжке випробування лягло на плечі українського народу: почалася страшна війна.

З перших днів тяжкої  війни  весь український народ піднявся на захист своєї землі, своєї  незалежної держави. І це нас не зламало, ми стали ще сильнішими та впевненішими. Суперсила нашого народу - це віра в перемогу, яку ми наближаємо з кожним днем, не зважаючи ні на які перепони. З початком війни ми стали згуртованішими, почали допомагати один одному та нашим захисникам.

Кожен з нас зробив свій вибір, багато чоловіків  пішли  до лав Збройних Сил України, щоб захистити свою сім'ю, своїх рідних та державу. Ми всі розуміємо, що тільки від нас залежить наша перемога.

У перші дні війни було дуже важко, ми не могли повірити, що почалась війна, ми не розуміли, як нам діяти, але  згодом кожен з нас почав робити ту справу, в якій добре розумівся. Багато  українців  почали займатися волонтерством, щоб допомагати нашим воїнам та людям,  які залишаються  без домівок. Ніхто не залишався осторонь, ми почали робити все щоб допомагати тим,  хто потребував нашої допомоги. З перших днів війни багато чого не вистачало,  потрібні були тенти, сітки, спідня білизна, одяг, харчові продукти, ліки та навіть лопати та мішки. Все це  ми збирали та передавали нашій армії.

Вся країна почала діяти, почали допомагати один одному чим могли. Волонтери почали збирати кошти на автівки, дрони, тепловізори. Ніхто не залишався осторонь. Ми розуміли, що потрібно допомагати не тільки нашим хлопцям, а і ще людям з  міста Миколаєва, які у перші ж дні  залишилися без питної  води, ми збирали воду у пляшках, флягах та перевозили її у місто. Важко було нашим рідним в окупованій Снігурівці, кожну хвилину переживали  за їхнє життя та не переставали вірити, що буде усе добре.

Жодну українську родину не обійшла ця клята війна.Тому українці з усіх країн світу почали допомагати своїй рідній країні, кожен розуміє що від нього залежить життя нашого народу та його родини. Ми віримо, що  наша суперсила в єдності, тільки об'єднавшись  усі разом ми зможемо перемогти. Люди з багатьох країн світу побачили, як бореться український народ і всі зрозуміли, що це країна вільних та незламних людей.

Зараз ми робимо все, щоб допомагати нашим захисникам, що тільки від наших хлопців  залежить наше майбутнє.

Наші воїни ризикують своїм життям кожної хвилини, за ради нас вони залишили свої домівки, родини, батьків, щоб захистити нас усіх від ворога.

Наші хлопці не тільки відбивають ворога з нашої землі, а ще й допомагають усім, хто потребує їхньої допомоги, для них неважливо чи це дитина, літня людина, чи  навіть тварина,  для них це чиєсь врятоване життя. Навіть зараз,  коли над нами пролітають ракети,  ми віримо, що наші хлопці не дадуть їм впасти на нашу землю. Ми впевнені, що з кожним днем українська армія  крок за кроком витіснить окупантів з нашої землі.

Дуже багато українців залишаються без домівок, одягу, ліків, харчових продуктів. Усім потрібна допомога. Але ніхто не здається, ми знову відбудовуємо домівки, лікарні, садочки, школи… На наших подвір'ях знову розцвітуть квіти. Наша країна - це країна добра та кохання.

Ми - Українці, незламний народ, навіть у такий нелегкий час  ми продовжуємо навчатися, працювати,  щоб і надалі допомагати.Ми віримо,  що перемога буде за нами, тому що нас неможливо зламати. Ми - супер сильні!