Дорогий святий Миколай.

Мене звуть Богдан. Мені 11 років, але я все одно вірю в дива. Я приїхав з м. Лисичанськ, що на Луганщині, це маленьке місто, але дуже гарне та привітне.

В нашій країні почалася війна і моє місто опинилося в окупації. Тому нам довелося покинути його. Зараз ми живемо в дуже гарному та мальовничому місці Дніпро, яке прийняло нас з обіймами. Тут ми познайомилися з дуже привітними людьми, які допомагають безкорисно.

На жаль, війна все змінила, наша родина багато втратила, а я втратив ліпшого друга, улюбленого песика.

Я сумую за тими часами, коли ми з друзями катались на санчатах, ходили колядувати, ходили в гості один до одного.

Вдячний своїй прабабусі, за своє щасливе дитинство, на жаль, вона не змогла пережити цю війну.

Дуже вдячний своїм батьками, що вони вирішили покинути нашу домівку, аби зберегти життя і продовжувати радісно жити.

Мрію та чекаю на перемогу нашої України.