Донька мені зателефонувала і сказала, що почалась війна і щоб я їхала до них у Кривий Ріг. Я на другий день поїхала до доньки. 

Друзі, які там залишилися, розповідають, що там зараз дуже багато тих, хто радів окупантам, бо чекав «руський мір».  Ми навіть не здогадувались, з ким разом жили. Це дуже сумно. 

У Дніпрорудному начебто нічого такого страшного не розповідають про росіян, а от у сусідній Михайлівці, кажуть, були кадирівці і якути. От ті нагліли, наших людей ображали, виганяли з хат.

Навіщо вони прийшли на нашу землю? Ми так добре жили, мали багато планів, а тепер все рухнуло. Одне – чекаємо, чи прилетить…