28 лютого, через чотири дні після початку війни в місті Харкові біля дому я разом з іншими людьми потрапив під обстріл касетними боєприпасами. На тому місці загинуло 11 людей, 40 поранених, серед них були моя сестра і її чоловік. Їй поранило кисть правої руки, а йому - ногу. Першу операцію зробили в Харкові, через місяць ми виїхали в Кривий Ріг. Мені дуже повезло, що я залишився без поранень, хоча був поруч. Їм зробили операції, але не дуже вдало, зараз вони знову на операції у Києві.

З Харкова ми виїхали двома машинами, в які влізло 12 людей. Триста кілометрів до Кривого Рогу їхали 15 годин, але добралися.

Зараз нас у Кривому Розі три сім’ї. Одна наша квартира в Харкові зруйнована. Ми не переїжджаємо додому, бо чекаємо, коли закінчиться лікування наших рідних.

Найскладніше те, що ми були в евакуації, не вдома, і квартира постраждала. Офіс наш повністю розрушений. Постраждала дачна будівля, яка була на лінії розмежування, гараж розбили. Хочеться вже додому, відновлювати по можливості все і починати працювати.