Семенцова Олеся, 10 клас, Ямпільський ліцей № 2

Вчитель, що надихнув на написання — Парходько Оксана Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ці тисяча днів — це не просто період часу - це життя сотень людей, їхні історії, біль, втрати, і, водночас, приклади незламної стійкості. Це уроки для майбутніх поколінь. Війна змусила зрозуміти справжню цінність миру, свободи та життя.

Коли війна тільки почалася я багато думала про те, що буде далі? Світ, в якому я жила, почав руйнуватися на моїх очах. Як зміниться моє життя? Як жити, якщо тільки вчора були буденні справи, а сьогодні вже - біль та страх. Я багато чого не розуміла, чогось прийшлося навчитися, але знаю точно, що як і багато українців, я сподівалася, що дуже скоро війна закінчиться. А сьогодні пишу про те, як протягом тисячі днів росія намагається знищити нашу націю та державу...

Перші місяці війни були найдовшими, вони злилися в один день, сповнений страху, нерозуміння, смутку, болю. Речі, які колись здавалися буденними – посмішки, розмови, теплі зустрічі – набули зовсім іншого значення.

Раніше я не задумувалася про важливість простих речей: спокійної розмови з друзями, мирного неба, можливості займатися улюбленими справами...

Я чула вибухи, бачила руйнування і не могла повірити, що це відбувається зі мною...

Так страшно після вибухів думати : "Чи є у мене ще батьки?" А потім телефонувати і чекати на відповідь. У такі моменти час  сповільнюється, здається, що пройшла вже вічність, коли насправді це лише декілька хвилин.

У ці миті ти готовий віддати все, що маєш, аби тільки почути голос мами та тата. А коли в слухавці лунає бажане "У мене все добре", то усвідомлюєш, як сильно ти їх любиш.

Так сумно проходити повз місця, з якими пов'язано багато спогадів, і бачити там руїни. Кожного разу серце розривається... Це місця, біля яких ми проводили безтурботні, літні вечори, і ніхто й подумати не міг, що на тому місці залишаться лише розвалини, а ми роз'їдемося по різним куточкам України, та більше не матимемо змоги бачитися, як раніше щодня.

І тепер всі відео та світлини, зроблені для того, щоб переглядати з посмішкою та сміхом, чомусь викликають сльози.

За цю тисячу днів я навчилася не здаватися. Ми пройшли через біль втрат, через спроби ворога зламати наш дух, але кожен раз відновлювалися і продовжували боротися. Кожен наш день, кожен успіх — це маленька перемога, яка наближає нас до великої. За цей час я усвідомила, що необхідно цінувати те, що ми маємо, адже зараз можна у будь-яку хвилину це втратити;  потрібно дорожити своїми рідними та друзями, а найголовніше - життям.

Мій шлях за ці 1000 днів війни – це шлях дорослішання, усвідомлення і прийняття відповідальності за своє майбутнє та майбутнє своєї країни.

Я вірю, що Україна вистоїть, тому що добро завжди перемагає зло.

Слава Україні!