Мітькова Марія, 11 клас, Великоолександрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1

Вчитель, що надихнув на написання — Лісовська Оксана Григорівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Вітчизна, рідна домівка… Що може бути дорожчим для кожного з нас?!

Немає нічого ближчого серцю, адже ще змалечку ми повʼязані зі своєю маленькою батьківщиною.

Безумовно, місце, при розлуці з яким горюємо найбільше, — це власний дім. Він виховує в нас бачення Всесвіту, культури, вибудовує в уяві стабільність і, безперечно, впливає на ріст особистості. Ми зливаємося з пейзажами та атмосферою рідної місцини: кожен клаптик землі, дерево, будівля здатні розповісти про нас більше, ніж вдасться уявити. Тримати в серці таку дорогу річ — кропітка справа, прощатися з нею дуже нелегко.

Війна… 

Страшно, боляче, моторошно, коли у твій дім вриваються загарбники, руйнуючи все, що є таким дорогим і любим.

Перший тиждень початку повномасштабного вторгнення згадується хаотично, ніби якесь темне безладдя… Новини про ворожі війська, що наступають…Ракетні атаки… Жах… Горе… Смерть… Обурлива брехня загарбників та їхня ненависть до моєї країни начебто літали повсюди в повітрі, як вбивчі флюїди, котрі виснажують і не покидають ні на мить. Та всі жахіття були лише попереду…

Згодом російські війська окупували наш регіон, стали потенційною небезпекою для жителів навіть тоді, коли вони перебували у власних домівках. Напевно, усім відомо про те, що люди, натхненні власною «ідеологією», здатні зробити все, аби завдати удару життю українців, спаплюжити та викрасти наші культурні пам’ятки, сплюндрувати й спалити на своєму шляху все, що дороге для нас і рідне. Жалюгідно, справді. Я, мабуть, ніколи не знатиму більшої злості та огиди, котру переживала тоді, і складно та страшно уявити, що може статися гірше. Такі умови, котрі потребували, без перебільшення, уміння виживати, змусили переважну частину населення покинути рідні домівки та виїхати до безпечних місць, що були під контролем українських сил.

Розлука з домом кожному дається нелегко, але цей неминучий виїзд відчувався, ніби прокидання після кошмарного сну. 

Заспокоював факт, котрий щоразу змушував пишатися нашою країною: де б ти не перебував і в якому стані не знаходився б, поряд –люди завжди привітні, доброзичливі та готові простягнути руку, щоб допомогти в скрутну хвилину.

Загалом, війна дає нам можливість переосмислити своє життя, інакше поглянути на оточення, котре стає найголовнішою опорою та розрадою в такі темні часи. Власне,

для мене мої друзі та близькі були чи не єдиною підтримкою, що дозволяла залишатися свідомою та не втратити глузд у таких скрутних обставинах…

За це я безмежно їм вдячна. Не можу навіть уявити існування без їхньої допомоги, хоч це не живе спілкування та зустрічі, а контакт на відстані. Війна змусила багатьох моїх друзів покинути країну, проте це не стає на заваді нашим взаєминам. Ми завжди намагаємося розділити свій час та переживання одне з одним. Але, незважаючи на все, сум за рідним краєм важко заповнити будь-якою формою терапії: чи то спілкуванням та новими знайомствами, чи то творчістю та прогулянками, чи то читанням художньої літератури та мріями про мирне майбуття. Усе думками повертало мене в рідний край, у минулі часи, бо неможливо побудувати щастя, розуміючи хиткість ситуації, у котрій перебуваєш.

Усе в цьому світі має закінчення… Після семи місяців утримання загарбниками наше селище нарешті було звільнено доблесними військами Збройних Сил України. Блаженне відчуття спокою оповило душі односельців, адже тепер становище на правобережжі Херсонщини було більш стабільним. Безмежна радість змінилася тяжкими почуттями при поверненні: спалені ліси та посадки, зруйновані будинки та мости, химерні скрючені залишки знищеної техніки – усе це стало перед очима краєвидом, що вів додому крізь звільнені землі й водночас краяв серце і роздирав душу…

Минає час… Кропітлива праця та боротьба доводять, що все можливо зцілити й відновити. Маю надію, що свобода та справедливість перетне кордони людської жорстокості. Свято вірю, що скоро Україна переможе клятого ворога, запанує мир у нашій Батьківщині і кожен українець зможе поєднатися з тією частиною себе, яку тимчасово втратив, – рідним домом.