Смерть близької людина й розлука з дітьми. Війна не припиняє випробовувати на міцність 73-річного Василя Сергієнка. Від його будинку до лінії фронту можна дійти пішки всього за кілька хвилин.
27 липня [2014 року] вбило мою невістку. Я їздив у Горлівку з приводу її смерті, а ховали її вже тут. У Горлівці це зробити було неможливо, тому що в ті дні були обстріли. Невістка із сином жили в Горлівці, а ми в Новолуганському. Я був на дачі, коли зателефонувала дружина й повідомила цю новину. Горлівка була в сум’ятті: дроти тролейбусних і трамвайних ліній обірвані, на проспекті Перемоги дуже багато вбитих. Ми знайшли невістку в моргу. Так почалася війна для нас.
Дуже-дуже скорботно говорити про те, що наші діти залишилися на тому боці, а ми тут. Ми не можемо їм щось передати або з’їздити до них. Це взагалі дуже погано.
У нашому селищі стріляють щодня. Лінія фронту розташована на відстані кілометра від нас. Через війну змінилося ставлення до життя. Але, як кажуть, треба жити.
Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Це велика допомога була, звичайно. Тому що ми люди старі, більша частина грошей у нас йде на різні ліки. Дружина погано ходить, я – сердечник. Раніше не думали, що нам потрібні великі кошти на лікування, а зараз ліки дуже дорогі, тому в цьому відношенні відбулися великі зміни.
.png "Імена")
