Мені 57 років, я з міста Золоте Луганської області. Родичі всі померли, виїхала я в квітні у Дніпропетровську область в село Богуслав. Прихистили мене чужі люди. Дуже хороші люди.

24 лютого я йшла на шахту забрати трудову книжку. Тоді якраз летіли ракети в сторону Харкова. Шахта вже не працювала, і я не встигла забрати трудову.

Хата моя постраждала. Даху майже немає, все там поруч падало. Поки я була там, то жила в погребі, тому що стріляли страшно.

Звісно, не було вже ні світла, ні зв’язку. Вже нічого не було. дуже було важко зв’язатися з хлопчиком, який мене вивозив. Коли ми виїжджали, були обстріли сильні на Гірському, і по трасі, де ми їхали, стріляли - було дуже страшно. Але хлопець - молодець, довіз нас до Соледара, а там нас пересадили - зі мною ще були жінки. Потім вже приїхали сюди. 

Думала, що виїжджаю на два тижні, та вже два роки тут - живу в бабусі. Вона погано ходить, я їй допомагаю і по городу, і так. Тут добрі люди, але хочеться додому. 

Хочу ще побачити онуків. В мене племінниця залишилася і невістки племінника покійного. Дітей хочеться побачити. Хочеться побачити, як вони виростуть.