Миролюбівка

"Стріляли, бомбили. Мінами по нас кидали"

Село Миролюбівка Нововоронцовської громади Херсонщини пробуло під окупацією армії РФ пів року. Увесь цей час селяни жили без світла й води. Російські військові крали майно місцевих, забирали автівки, розграбували й школу, де у них був штаб. Через війну в селі загинули близько десятка людей, ще один чоловік вважається зниклим безвісти – ймовірно, у російському полоні. Місяці моральних, фізичних знущань і тиску, постійних обстрілів та мародерства – позаду. Село нещадно понівечене окупантами. Пошкодження мають майже кожне подвір’я. Попри все, жителі Миролюбівки не втратили надій на відновлення нормального життя.

Що пережила Миролюбівка та коли її мешканці сподіваються на відродження – у репортажі Радіо Свобода.

Пенсіонер Михайло Ляшковський разом з дружиною прожили в окупації всі пів року. Розказує: не виїздили, бо було нікуди, та й боялися кинути напризволяще єдину цінність – корову. Вона годувала подружжя в місяці без світла й харчів.

Михайло Ляшковський біля розбитого сараю, село Миролюбівка на Херсонщині, квітень 2024 року

Хата Михайла розбита. Сарай – також. Але чоловік сподівається на відновлення.

Розбиті будівлі в садибі

«Почали стріляти – та й усе. Стріляли, бомбили. Мінами по нас кидали. Попало – розбило сарай. Стіни стоять, потріскані, треба їм щось робити. Дах треба міняти повністю. Повністю побите село. Хата моя побита. Окупантів бачили. На вигляд – такі самі люди, як і ми. Приходили. Жили тут. Кримські. Пів року пробули», – розказує чоловік.

Михайло Ляшковський з онуком Максимом

Його онук Максим встиг пожити в захопленому росіянами селі два місяці, на Великдень зміг виїхати з села - того дня єдиний раз дали «зелений коридор». На власні очі, каже, бачив, як мародерили окупанти.

«Зайшли через тиждень після початку війни в сусіднє село, Любимівку, а потім уже – до нас.

«ДНРівці» зайшли, по вулицях тут шарилися, машини почали забирати, обшуки робили в людей. Шукали невідомо що й кого. Мабуть, людей з рогами», – каже Максим.

«Шукали невідомо що й кого. Мабуть, людей з рогами»

Загалом під час окупації в селі залишалося близько пів сотні мешканців з 600, які жили тут до повномасштабної війни. Через те, що село двічі було на лінії фронту, тут немає жодної не ушкодженої хати.

Деокуповане село Миролюбівка на Херсонщині, квітень 2024 року

Чи не найбільше постраждала будівля місцевої школи та дитсадка. До вторгнення росіян тут займалося близько сотні учнів, був зроблений хороший ремонт, каже директорка гімназії Галина Штанько.

У школі окупанти шукали українських військових. Спершу сам заклад не чіпали, а потім розграбували й облаштували в школі свій штаб.

Будівля школи, село Миролюбівка на Херсонщині, квітень 2024 року

«У дитячому садку був прапор України й тризуб зі стрічок. Сказали: «Зніміть. Це символ сатанізму», - згадує Галина Штанько.

«Спершу в село зайшли «ДНРівці». Ті намагалися говорити з нами українською мовою, паспорти показували українські, мовляв, ми українці такі ж, як і ви. Поки «ДНРівці» були, то таких звірств не було. Переказали сусідами: хай прийде директорка в школу, ми подивимося. Самі не заходили. Я не пішла до них, бо на той час у мене вже була інформація, що мою одногрупницю, теж директорку школи на Запоріжжі, в полон взяли, – пішов чоловік. Чоловік провів по всій будівлі, вони дивилися. У дитячому садку був прапор України й тризуб зі стрічок. «Зніміть. Це символ сатанізму», - зірвав, порвав. Зі школи вони забрали матраци і всі пожежні лопати. Чоловік школу закрив після них, і вони собі пішли», – розповіла директорка.

Залишки російської техніки біля школи

"Зовсім інакше поводилися російські кадрові військові", - згадує Галина Штанько.

"Школа була їхнім штабом. На даху стояли їхні розрахунки. Вони зразу ж поставили розтяжки на всіх дверях, тому заходити сюди було справді страшно", - Галина Штанько.

«А вже коли прийшли справжні рашисти, то вони самі увірвалися в школу. Чоловік, знову ж таки, мене не допустив сюди, приїхав сам подивитися – то вони вже завантажували меблі, брали пуфики – забирали собі на позиції, мабуть. Тут був інклюзивний клас, і вони позабирали все обладнання. Все розбите, все знищене, все покрали. Чоловік розкричався на них, каже: «У вас є совість? Це для діток з обмеженнями Україна купувала, щоб вони відчували себе людьми». Пуфики вони вивантажили назад.

Кажуть: «А ви хто такий?». Чоловік каже: «Сторож у школі». Відповіли: «Щоб більше на території ми вас не бачили. Стріляти ми вміємо». Погрожували. Більше він не заходив на територію. Школа була їхнім штабом. На даху стояли їхні розрахунки. Вони зразу ж поставили розтяжки на всіх дверях, тому заходити сюди було справді страшно», – розповіла вона.

Галина Штанько, директорка школи

Під час окупації в селі зникали люди, каже Галина Штанько. За підозрою в коригуванні вогню для українських військових в заручники брали п’ятьох селян. Доля одного з них досі невідома – ймовірно, він у полоні.

"Тут були й буряти, й осетинці, і інші «ДНРівці» – ті були дуже жорстокі", - Галина Штанько.

Через день у помешканнях місцевих влаштовували обшуки. Найбільше, каже жінка, вона хвилювалася за комп’ютерну техніку, яку забрала додому на зберігання додому зі школи.

«Тут були й буряти, й осетинці, і інші «ДНРівці» – ті були дуже жорстокі. Через день був «плановий осмотр». Викидали все з дворів, з гардеробів. Продукти забирали, ліки. Ми ховали, ми закопували, бо в нас самих не було нічого. Комп’ютерну техніку зі школи я забрала додому, вона стояла в мене вдома, і я боялася за неї. Поскладала все в диван. Мама, 83 роки, – на диван зверху і стогне на всю хату. Вони: «Лежите-лежите». Отаким чином зберегли техніку», – розповідає жінка.

Деокуповане село Миролюбівка на Херсонщині, квітень 2024 року

Донька, зять та їхні двоє дітей, каже Галина, евакуювалися на Чернігівщину. Вони ж із чоловіком виїхати з села не змогли через літніх батьків. Усі пів року окупації родина жила надією на звільнення. Їли, що було, – із запасів. Сусіди тримали три корови – ділилися молоком. Готували їжу на багатті. Свердловина з водою зміліла – ледве набирали два відра, каже жінка.

Усі пів року жили надією на звільнення.

«Ми залишилися, бо сусіднє село Трудолюбівка 7 квітня було звільнене. Ось, 4 кілометри до нас, вже наші стоять - і нас, можливо, також скоро звільнять. Так ми сподівалися аж до осені, коли нас справді звільнили», – каже вона.

Деокуповане село Миролюбівка на Херсонщині, квітень 2024 року

Звільнення села

День, коли в селі побачили українських військових, Галина запам’ятала назавжди.

"Дуже сильно бомбили. По 3-4 авіанальоти щодня, по 700-800 снарядів щодня", - Галина Штанько.

«Бої йшли за село з 26 серпня. Ми розуміли, що ми – передова. Ховалися в погребах. Дуже сильно бомбили. По 3-4 авіанальоти щодня, по 700-800 снарядів щодня... Я дивилася, як звільняли Золотомихайлівку: люди виходили, пісні співали. А у нас такі були обстріли, що ми не могли навіть вийти з погреба. Коли чуємо: хтось розмовляє у дворі. Я кажу чоловікові: «Це рашисти тікають». Коли відчиняються двері: «Цивільні є?». І ми зрозуміли, що це свої. Я плакала, я хлопців обіймала. Ми показали, де рашисти – в яких погребах, у яких хатах ховаються. І ми – назад у погріб, бо обстріли», – розповідає Галина.

Село під українським прапором

Офіційно Миролюбівка була звільнена від російських військових на початку жовтня 2022 року.

Що зараз?

Зараз село потроху оговтується від пережитого. Сюди повертаються люди, подаються на єВідновлення й ремонтують вцілілі хати.

Будівля школи

Про відбудову побитої обстрілами будівлі школи поки не йдеться, каже директорка Галина Штанько, адже село перебуває в 40-кілометровій прифронтовій зоні.

Школа в Миролюбівці

Всередині школи

Топлять буржуйкою

У школі почали ремонтувати дах та вікна й облаштували кілька приміщень, де можуть збиратися діти. Навчання тут – дистанційне, проте у другій половині дня вчителі запрошують учнів на консультації. Зараз у Миролюбівці мешкає близько 40 дітей.

У школі вдалося відновити кілька кімнат

Психологічна підтримка

Аби допомогти місцевим жителям нормалізуватися ментально, до села щотижня мобільна група психологів. Психологиня Яна працює з дітьми та дорослими Миролюбівки вже три місяці.

Кімната, де збираються діти в школі

Каже: збираються щочетверга трьома групами: молодші діти (від 3 до 10 років), підлітки та дорослі. Головна мета – підтримка емоційного стану.

Дитячий малюнок

Діти переживають стрес від війни легше, ніж дорослі, ділиться Яна.

"У нас, дорослих, є така риса – жити в минулому. А діти емоційно – в сьогоднішньому дні", - Яна, психологиня.

«Дуже складно люди переживали окупацію, війну, дуже багато розрухи, втрат. Діти відрізняються від дорослих – вони більш емоційно стійкі. Вони швидше забувають, їм трішки легше. У нас, дорослих, є така риса – жити в минулому. А діти емоційно – в сьогоднішньому дні, в майбутньому, вони менше думають про те, що було.

Я зі своєю групою дорослих проводжу повний курс «Позитивне батьківство» – як допомогти своїй дитині пережити негативні емоції. З дітьми йде робота на емоційне розвантаження. Для них саме спілкування важливе, вони приходять поспілкуватися, розмовляють, граються. Ми оформлюємо для села ресурсну кімнату, де є ігри та іграшки», – розповіла психологиня.

Село Миролюбівка, що на Херсонщині, прожило в окупації з середини березня по вересень 2022 року, потім кілька тижнів воно було на лінії вогню.
Під час війни у селі загинули близько десятка людей, зокрема п’ятеро людей загинули одночасно.