Під ранок я погодувала дитину і заснула з нею. І тут - вибухи. Чоловік поїхав на роботу, подзвонив і сказав, що почалась війна. Це дуже великий страх - чути вибухи. У мене немає слів, щоб описати всю біль, яка садить в мені. За що і про що страждаємо ми і наші діти? Ці тривоги постійні.

Важко читати новини - що робиться в світі - і сидіти чекати. Що чекати, коли буде краще? Ніхто не може дати відповіді на ці питання. Ще зі мною п'ять років - тривоги. 

Моїй дитині рік і десять місяців. Вона все чує, все розуміє і боїться. Ми виїхали з Миколаєва у більш безпечне місце, щоб не травмувати дитину. Тримаємося.

Я вже не могла морально терпіти. Страшно за дітей, коли літаки пролітають низько над будинком.

Роботи немає. Ми оформили ВПО, дають більш-менш. Якусь гуманітарну допомогу отримували.

Я цінила життя, а після всього, що трапилось, стала цінити його ще більше. Може, війна скоро скінчиться, сім'ї вернуться до колишнього життя, повернуться їхні рідні. Мій чоловік каже: «Не переживай, все буде добре».