Мені 62 роки, мешкаю в Новокаїрах. Ми нікуди не виїжджали.

Коли дізналися, що війна, дуже боялися. Були прильоти, вікна в хаті випали. Щодня бахкає, і не можемо зрозуміти, де саме.

Гуманітарку нам дають, дров трішки дали. Газ купляти їздимо у Воронцівку. Світла вже майже рік немає. Чоловік мій хворіє, тож нам важко.

Найдужче шокувало, коли 12 грудня через три хати був приліт. Ми одразу і не зрозуміли, де бахнуло, а 13 числа нам сказали, що розбило хату. 

Та й зараз страшно, як стріляють, летять фосфорні бомби.

Дочка з дітьми виїхала в Кривий Ріг, сина мого 5 числа забрали в армію, зараз на навчаннях. Онучку вивезли також. 

Від стресу я приймаю таблетки.

Думаю, що скоро закінчиться війна і буде мир. На мою думку, Україна має перемогти. Надіємося на краще.