Мені 58 років. Я з Миколаївської області, з села Лепетихи. Маю чоловіка. Він онкохворий, зараз у лікарні.

Війна нас вдома застала. Це було дуже страшно. Було чутно гул літаків. Ми ще прожили з 24 лютого по 7 квітня в селі, а 8 квітня приїхали до Кривого Рогу, бо стало дуже страшно через вибухи. Виїхали на своїй машині. Було страшно їхати через блокпости по дорозі, але добралися.

Все там залишили: курей, качок, собачок, котів. Ми всіх відкрили, і сусіди годували тваринок.

Найбільша трудність – це хвороба чоловіка. Він переніс три дуже важких операції. Лікувався в Миколаєві, потім пропустив три місяці, а згодом ми приїхали сюди і він лікується далі. Війна плюс онкозахворювання – це дуже тяжко. Кожен день - якийсь шок. Дуже хвилююсь за чоловіка. Страшно залишитися самій.

Тут дуже добре допомагають гуманітаркою. Ми зустрілися з гарними людьми, які нас пустили пожити у квартиру тільки за комунальні послуги. Тут якось спокійніше було. А ще тут були родичі, які нам допомогли.

Хочеться, щоб найближчим часом війна закінчилася. Ми щодня чекаємо на перемогу.