Я жила в дев'ятиповерхівці. Після початку бойових дій у Лисичанську стало зовсім страшно жити вдома. Обстріли були і вдень, і вночі. Я не знала, що робити. Усе було закрито, грошей у мене не було. Їжу я брала із запасів. Так і виживала. 

Потім стали бомбити біля мого будинку. На вулицях лежали тіла людей. Я вирішила виїжджати. Зараз живу в Дніпропетровській області. Спочатку жила в пансіонаті, там було багато переселенців. 

Мене дивує, як багато в нас добрих людей. Допомагають і одягом, і їжею. Взимку я не замерзну. Зараз залишається тільки дочекатися миру. Чекаю звільнення рідного міста.