У мене було власне житло, діти ходили до садочка, все у мене було добре. У перший день війни я була вдома, дивилась новини. Коли почались обстріли, з дітьми перейшла до підвалу, бо страшно було залишатись на п’ятому поверсі. Так ми прожили  два тижні. Потім виїхали з міста. Я швидко збирала речі,  бо обстріли не припинялись. Моя мама залишилась у Лисичанську.

Кожного дня я згадую, як вона махала мені услід, коли я евакуювалась. І ось вже більше двох років я її не бачила. 

Зараз я живу в Одесі. Мене досі шокують смерті дітей під час обстрілів. Тяжко зараз повернутись до нормального життя. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться.