Коли почалась війна, в Дружківці були проблеми зі світлом та газом. Воду я набирала в колодязі, то були важкі часи. Я залишаюсь вдома, нікуди їхати не хочу, хоча мене тривожать постійні обстріли. Мені прикро, що росіяни руйнують будинки у місті.

У багатьох містах Донецької області зруйновані школи та лікарні. 

Радує те, що всі люди в Дружківці стали, як одна родина. Мої близькі зараз далеко від мене, я тяжко переживаю розлуку. Моя племінниця зникла, ніякого зв’язку з нею немає. Я не знаю, чи жива вона. Сподіваюсь, що скоро її почую. Наші військові – справжні герої. Я вірю в перемогу України. Дай Боже сил всім, хто зараз на фронті.