У мене троє дітей, вони вже дорослі. Проживала я в місті Василівка. Працювала медичною сестрою в лікарні.

Перший день війни запам’ятався страшним. 23 лютого був день народження доньки, а 24-го я збиралася на роботу. Зранку прийшла до лікарні, і там мені сказали, що почалася війна.

З гуманітарною кризою зіткнулася з перших днів. Люди скуповували все, що було в магазинах, і продукти швидко закінчилися.

Потім магазини почали потроху відчинятися, і ситуація трохи полегшилася.

Рішення виїхати прийшло після того, як прилетіло біля будинку: потрощило дах, випали вікна. Діти виїхали раніше, а я залишалася. Було дуже важко зібратися й виїхати. Всіх тримали на блокпостах три дні і випускали дуже вибірково, по одній машині. Я дуже просила - і мене випустили. Страшно було виїжджати, бо стріляли по машинах, але мені вдалося виїхати.

Найбільші труднощі - це пошук житла та безгрошів’я. Все перевернулося з ніг на голову. Завдяки допомозі Василівської громади і Фонду Ріната Ахметова я змогла вижити. А підтримка дітей дає мені віру, що буде перемога. Тяжко, адже вже вісім місяців доводиться поневірятися по чужих хатах і дуже хочеться додому. Онуки також страждають — навчання онлайн, а інтернету чи зв’язку часто немає.

Я вірю, що Україна переможе. Люди стали на захист своїх територій, і я впевнена, що настане наша перемога.