Мені 66 років. Я проживала в селі Таврійське Мелітопольського району. Жила добре, допомагали діти. У мене великий дім, гараж. Машина залишилася. Але прийшла війна, і все змінилося.

24 лютого дуже сильні вибухи були в Генічеську. Ми все чули. Було дуже страшно, ми не могли зрозуміти, що відбувається. А потім сказали, що почалася війна. Росіяни вже в той же день були в Херсоні, а потім – у Мелітополі. Було страшно, тому я виїхала до доньки у Запоріжжя.

Іноді телефоную сусідам. Дім мій поки стоїть порожній. Але туди вже заходили окупанти, в нашому селі їх дуже багато.

Страшно було бачити російські танки, техніку. Це було страшне! А я одна в будинку була. Їх там стільки наїхало! По селам заселились. Я не знаю, як їх можна звідти вигнати. Бідні наші солдати – це страшне!

Десь тиждень тому окупанти пройшли по селу: їх було по четверо з одної і з другої сторони, а біля них танк їхав. З автоматами заходили до дворів, вивертали все підряд. Але якось вибірково: мабуть, у них списки є, бо в деяких дворах нічого не робили, а в інших навіть лінолеум зривали.

У Запоріжжі, звісно, також страшно. Живемо під ракетами. Чекаємо, щоб війна закінчилася якнайшвидше, хоч би і завтра.