Я з Охтирки Сумської області, мені 66 років. Зараз ми зрозуміли, що раніше жили дуже добре.

Через наше містечко їхали ворожі танки, так ми і дізналися про початок війни. Ми все бачили на власні очі. Охтирка – це форпост, який прийняв перший удар на себе. Я постійно була тут, нікуди не виїжджала.

Найбільше мене шокувала загибель рідної людини на війні.

Коли в місті були страшні події, мене запрошували виїхати на Полтавщину мої однокласники, друзі. Намагалися підтримати, щоб я переїхала в більш безпечне місце. Дуже зворушує, що не забули про мене.

Звичайно, хочеться, щоб війна закінчилась якнайшвидше.