Коли  почалась війна, я була на заробітках у Польщі. Після окупації Токмака я два місяці намагалась приїхати додому. У квітні дісталась рідного міста. До грудня ми з сином перебували вдома. Обстановка була напруженою. Я намагалась не виходити з дому. Страшно було бачити росіян з автоматами. 

Я вирішила рятувати сина. Виїхала за кордон, а згодом повернулись до України. За кордоном мені було дуже важко морально. Хотіла приїхати на рідну землю. 

Зараз я живу в Запоріжжі, працюю. Мої старенькі батьки залишились в Токмаку. Вони не пережили б евакуацію за станом здоров’я. 

Я вірю в перемогу України. Хочу, аби війна закінчилась, і я повернулась до батьків. 

Українці повинні залишатись в єдності. Треба підтримувати один одного.