Автухова Аліна, 10 клас, Обласний коледж «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А.С. Макаренка» Полтавської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бірюкова Світлана Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Якби раніше мене спитали, чи є щось страшніше за війну, напевно, я довго роздумувала б над відповіддю, бо тільки могла уявляти, яка вона... День двадцять четвертого лютого міг бути насиченим і яскравим, схожим на попередні. Для когось це мало бути довгоочікуване свято дня народження, а хтось із хвилюванням готувався до весілля, у когось могло бути родинне свято, яке так давно планувалося. Усі про щось мріяли та просто хотіли жити, але цього дня все розділилося на до та після.

Уся країна прокинулася від шуму літаків у небі та лякаючих звуків сирен, усе вже не було таким, як раніше. Почалася війна...

Паніка охопила кожну домівку, нескінченні черги біля банкоматів та продуктових магазинів ще більше лякали, а телефони розривалися від повідомлень і дзвінків у надії отримати відповідь: "У нас тихо". Це був найстрашніший ранок. Але паніка й сльози швидко змінилися на бажання помсти та згуртованість.

Люди беруть зброю й готові власноруч давати відсіч загарбникам.

Багато громадян без жодного сумнівну міняють цивільне життя на окопи й бліндажі заради свого майбутнього та майбутнього своїх дітей. Для мене прикладом є дядько, який у перший день повномасштабного вторгнення пішов на захист країни, я пишаюся його мужністю й героїзмом.

Моя школа перетворюється на місце благодійності, де збирають речі військовим та плетуть сітки всі мешканці села, - саме тоді я відчувала силу нашого народу та прагнення кожного єднатися.

Люди не зневірилися, а продовжили творити, навчатися й працювати під час війни, щоб якскоріше настав спокій, бо саме так вони наближають перемогу. росія намагається знищити нас через культуру, мову й традиції. Музей української народної художниці Марії Примаченко було зруйновано 25 лютого, на другий день війни, що показує важливість культурної спадщини нації. Більшість починає усвідомлювати, що важливим фактором ідентичності людини,  приналежності її до певного народу є мова. Отже, важливо навчатися, бо це вже внесок у нашу велику перемогу.

Чи є щось страшніше за війну? Страшніше за неї немає нічого. Втрата людських життів, зруйновані міста, селища та людські долі...

Коли розумієш, що ніколи не буде так, як раніше,не зможеш цього забути, бо не в праві забувати... Важливо пам'ятати, якою ціною дається перемога нам і кожному, хто за неї бореться. Я впевнена, що ми подолаємо зло, бо захищаємо свою країну, бо ми сильні та згуртовані. Ця війна змінила нас, кожен визначився зі своїми цінностями, став більш свідомим і після перемоги ніколи не дозволить ворогу знову топтати нашу землю.