Борик Ірина, вчитель ВСП ФКЗІ ДУІТЗ

Війна. Моя історія

24 лютого…  Ніби як завжди звечора зібралися на роботу. Але вранішній гуркіт обірвав усі плани.  Страшне повідомлення – почалася війна… Воно не вкладалося в голові. А далі ще страшніше… Сусіди, знайомі подалися у розгубленості, хто куди.

Страшні новини, жахливі картини вбивств ні в чому невинних людей. Ми чекаємо і віримо в швидку перемогу ЗСУ. Хлопці молодці!!!!!

Час іде… Весна.  Виють сирени. Над головою пролітають ракети. Молимося….Людей везуть в автобусах з Миколаєва, Херсона. Летять швидкі, рятуючи життя людей….

Україно! Рідна ненько, ти така гарна!!! Твої золоті пшеничні коси, блакитні очі, вишивана сорочка, рідна українська мелодійна мова! Що може бути дорожчим і кращим?! Чому, матусю, злії люди, підняли руку на тебе?! Чому гинуть твої найкращі сини?

Страшно… Зима…. Нема світла. Ракети летять… Люди гинуть… У мене  мала донечка, хворий батько. Ми навчаємо дітей….  Це моє покликання, моя доля. Ми вистоїмо!!!! МИ – УКРАЇНЦІ!!!!

Я люблю тебе, моя рідна земле, моя Україно! Знаю: ми, українці, переможемо – будемо вільні і щасливі на нашій Україні.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці! Запануєм і ми браття у своїй сторонці! Слава Україні!!!!!