У перший день до мене зателефонував сусід і сказав: «А ви знаєте, що війна?». Такий страх був! Потім почали до нас заїжджати руські, стріляли. Вони у нас тут стояли. Жили на птахофабриці. Страшне, що тут було, але ми пережили.

Всю війну тут жили в підвалі. Жили без світла. Без води. Нічого не було, от так ми і виживали. Найбільш страшне - це коли стріляли. Це найбільше нас шокувало.

Сусід зробив скважину, і нам воду давав. Їжа своя була, замість хліба ми пекли коржі. В сусідки корова була - ми молоко брали. А вже коли нас звільнили, то почали гуманітарну допомогу давати.

Хочеться, щоб швидше війна скінчилась.