Страх, тривога, напруження, страх за життя і майбутнє дітей.

Я лікар-анестезіолог. Зустріла війну на роботі, а діти вдома з бабусею і дідусем на Антонівському мосту під бомбардуванням і винищувачами ворога. Перші розірвані наші хлопці ЗСУ з Антонівського мосту, паніка населення. Відсутність можливості купити продукти і воду, зачинені магазини і банкомати, відсутність транспорту і зв’язку. Окупація, пресинг рашистів, перші закатовані… це зрозуміє той, хто це пережив, це не описати словами.

Діти самі бачили винищувачі над головою, бомбардування, колони рашистів по Антонівському мосту — це все вони бачили власними очима.

Перші дні наступу. Купа проблем — не мали зв’язку, змоги купити ліки і харчі, повна невідомість. А вдома батько-інвалід, троє неповнолітніх дітей, брат-атовец, якого могли розстріляти в будь-який момент.

Перші 3–4 тижні ми практично голодували. Після деокупації — підрив Каховської ГЕС, затоплення, брудна вода.