Кожен день починається з тривоги – смикання від будь-якого звуку, постійні міркування: а що далі, чи прокинемося ми зранку. Дитина навчається онлайн, вдома теж страшно, бо ми живемо з бабусею і сином, захистити і допомогти нам нікому.

Це був шок – досі важко повірити, що все це відбувається. Нерозуміння, що робити, чи йти на роботу, чи залишитися вдома. Я вже не пам’ятаю, якось воно само так вийшло, бо вибухи були настільки гучні, що вікна дзвінкіли.

Прольоти літаків по нашому місту проходили поруч із навчальним закладом, який знаходиться всього за 500 метрів від дому. Син став більш агресивним – коли чує вибухи, вибігає в коридор і там малює техніку, ракети, бомби постійно.

На початку війни взагалі нічого не було їсти. Магазини стояли порожніми, день народження сина святкували без подарунків і святкової їжі. Можна було вийти вранці до магазину і повернутися ввечері з пустими руками.