Самбурська Анастасія, 10 клас, Ліцей "Перспектива" Доманівської селищної ради Миколаївської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Миронюк Світлана Володимирівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Тихі світанки, теплі й затишні домівки, весела дітвора в садках і школах, дорослі – у роботі і турботах. У всіх – далекоглядні плани, заповітні бажання й мрії.

Їх жорстоко перекреслила війна, що увірвалася в наш спільний дім колонами чужинських танків, десантом в Гостомелі, вибухами бомб, скинутих із безмежно-блакитного неба, на яке ще вчора всі дивилися замріяно, а нині воно засіває жахом і смертю.

Як Діва-Обида, оспівана невідомим автором безсмертного «Слова про похід Ігорів», розпросторила вона крила над рідною землею, несучи розпач і зневіру, розпалюючи серця ненавистю до новітнього Каїна, який на всіх велелюдних зібраннях кричав про братерську любов, а сам підло й таємно виношував план братовбивства.

Того лютневого ранку змінилось усе: долі мільйонів людей, доля країни. Вибухи двадцять четвертого лютого по всій країні зруйнували не тільки плани українців, а й поклали початок страшній війні, що залишила тисячі людей без домівок, забрала сотні мирних життів. Сьогодення показує, що іншим став увесь світ.

Мимоволі замислюємося, ставлячи одне одному питання, на які ніхто не може дати відповіді. Навіщо все це? Чому люди мають переживати цей страх, біль,  втрати? Чому одна людина може вирішувати долі мільйонів? Де міжнародне право?

Приходить розуміння, що в ці страшні дні світ поділився на тих, хто на боці світла й добра, і на тих, хто несе темряву і зло. Страх бере від думки, що замість розвитку й прогресу, миру й дружніх взаємовідносин у світі править свій сатанинський бал насилля, що убивства стали повсякденним явищем, бо настав час кривавих змагань. І як важко усвідомлювати, що війна – це завжди величезні витрати! Рідних, друзів, домівок… Це розруха й каліцтва, невпевненість і страх за завтрашній день. А боротьба, яка триває, приносить біль і скорботу, відчуття тривоги й небезпеки.

Ніколи не забудуться почуття від перших вибухів, страх від звістки, що рідні не можуть виїхати з Миколаєва, бо розведено міст, тому треба чекати до ранку.

А чи наступить той світанок нового дня? А ворог стрімко наближається, захопивши Нову Каховку, Херсон, і ось-ось візьме в кліщі славне місто корабелів. Але слизький страх, що проник у найвіддаленіші куточки свідомості, не давав мислити раціонально, поступово змінюватися почуттям гордості за незламний народ, який згуртувався й чинив опір, за наші збройні сили – героїчні й незламні, які трощили ворожі танки байрактарами й джавелінами, нищили колони завойовників, які йшли забирати в нас волю й життя.

Зажевріла спочатку крихітна іскорка надії, коли весь світ підтримав нас, а непевний вогник згодом розгорівся незгасним полум’ям священної віри в перемогу.

Уже йде четвертий рік цього жахіття. Оте протистояння досі триває, а  віра живе, сила допомоги демократичних держав світу, взаємна підтримка одне одного дає впевненість і надію на перемогу здорового глузду. Народ об’єднався, зміцнився морально, чинить опір, підтримує своїх оборонців. Неймовірна сила підтримки вражає, коли бачиш, як діти продають черешню, співають на вулицях, збираючи кошти на армію.

Не втомлюються старі й молоді донатити, а волонтерські збори матеріалізуються в десятки безпілотників і старлінків, колони броньованих автомобілів, засоби радіолокаційної боротьби.

Пишаюся тим, що і я сама, і мої друзі також долучилися до благородної справи, яка має наблизити таку жадану для всіх Перемогу. У моєму селищі об’єднали зусилля жінки-берегині: вони плетуть маскувальні сітки для наших захисників. А ми, учні-старшокласники, щодня поспішаємо до цього осередку доброчинності, щоб своїми маленькими пальчиками вплітати в ті сітки захист і надію на наше світле майбутнє.

Так, це нелегка праця, іноді навіть дратує її одноманітність, але ми розуміємо, що в такі важкі часи ніхто не повинен стояти осторонь, а навпаки, треба допомагати, робити те, на що спроможний.

Тому ми організовуємо ярмарки, виручені кошти з яких направляємо на потреби бійців – наших земляків. А ще – разом із нашими наставниками-учителями виготовляємо окопні свічки, в’яжемо адаптивні шкарпетки, підтримуємо воїнів вітальними листівками (думаю, тепле й щире дитяче слово теж може зігріти серце далекого солдата).

І нехай ця допомога – лише маленька краплинка в зливі всенародної підтримки, яку надають українці своїм мужнім лицарям-оборонцям, але я вірю, що й вона вкрай необхідна.

Як крихітні струмочки, які течуть звідусіль, пробиваються крізь каміння, щоб напоїти річку, віддаючи їй краплинку за краплинкою, роблячи її повноводою, так небайдужі люди напувають теплом своїх сердець силу наших воїнів, підтримуючи їх у такий нелегкій борні з лютим і ненависним ворогом, вселяючи віру в Перемогу.

На жаль, у ці важкі часи в суспільстві існують різні думки, неоднакове ставлення до ситуації, яка склалася під час воєнного стану, є зради й неповага до воїнів, нетерпимість і ворожнеча. Тішить те, що таких здрібнілих душею людей – меншість.

А українців свідомих, розумних, патріотично налаштованих, героїчних – мільйони. І це надихає. Толерантність допомагає зберігати в суспільстві рівновагу, запобігти конфліктам між людьми. Маємо ставитися доброзичливо один до одного, бути чуйними, тактовними, уміти співчувати, співпереживати, ділити радість. Ми разом вчимося виживати, боротися, більше цінувати близьких, розуміти цінність і сенс життя.

Ці страшні воєнні часи показали, яка ми нація. Увесь світ захоплюється нашою сміливістю, героїзмом, витривалістю, тим, як ми цінуємо волю, свободу й мир. Це наш генетичний код упродовж століть. Ми віримо в перемогу, незламність, щасливе, мирне життя.

…Літає давня Діва-Обида над Україною, над зруйнованими містами й селами, колись квітучими й повними сміху дітей; квилить жалібно над могилами полеглих, над домівками матерів і вдів, що, сплакані, але не скорені, звертаються до неба з проханням про помсту. А на руїнах зроджується з попелу Птиця Фенікс – наша віра в те, що ми візьмемо гору над сатанинськими намірами новоявленого Каїна.

Вистоїмо, бо з нами Бог.

Здолаємо, бо ми народ.

Переможемо, бо ми варті Перемоги!