Олександр Задорожний живе в Петропавлівці один. Війна розлучила його з сином і онуками, які залишилися на окупованій території, а три роки тому чоловік поховав дружину. Він не відчуває себе в безпеці, адже в околицях постійно чуються вибухи, від яких дзвенять шибки у вікнах.
Раніше життя було просто казка. Онуки приїжджали до мене, і я до них їздив. Зараз кажу і сам не вірю, як ніби і не було всього цього... З початку війни я їх не бачив. Син, онуки і правнуки залишилися в Луганську. А три роки тому і дружини не стало, вона пройшла Чорнобиль і в останні роки сильно хворіла. Зараз я живу один.
Коли у нас обстріли були, я занурив все на машину, і ми з дружиною поїхали в Михайлівку. Там стояли і дивилися, як тут снаряди рвалися. Коли обстріл закінчився - додому повернулися, а тут снаряд впав на нашій вулиці, вбило чоловіка і жінок поранило. У мене досі в очах це все стоїть, і аж трусить.
І зараз неспокійно. Через нас стріляють і по Щастю б'ють, а ми ж не знаємо, куди летить, але чутно здорово, аж скла дзвенять.
