Це історія Людмили Кузьменко з Херсона — про втрати, війну та силу громад.

До повномасштабного вторгнення пані Людмила була рушійною силою херсонського громадського сектору. Професорка, проректорка, очільниця координаційного комітету Громадського бюджету, вона розвивала освітні та соціальні ініціативи, очолювала ГО «Глобальний погляд». З командою впроваджувала інноваційні ідеї в місті, розвивала студентство і вірила в силу активної громади.

24 лютого 2022-го змінило все. Херсон окупували росіяни. Вона не одразу поїхала. Але страх за себе, за близьких, усвідомлення небезпеки — змусили її тікати. «260 кілометрів ми їхали 16 годин», — каже вона. Виїжджали з Херсона трьома машинами, долали блокпости, сіру зону, ворожі обстріли.

Саме тут, на Житомирщині, Людмила відновила діяльність «Глобального погляду». Громадська організація переродилася — тепер вона працює з жінками вразливих категорій: переселенками, матерями, волонтерками. Тут проводять майстер-класи, тренінги, психологічні зустрічі, ініціативи взаємопідтримки — «Кава з подругами», арт-терапію, навчання. Вони не лише зшивають розірване війною — вони творять простір для нових сенсів. 

«Ми подали заявку, щоб допомогти 10 родинам облаштувати побут. Переважно це херсонці, але є й з Донеччини, Харківщини. Тут всі рівні. Ми створили хаб “Незламна_Я” — разом з міською радою», — розповідає Людмила.

Її житло в Херсоні розграбоване. Будинок на окупованому Лівому березі затоплений або згорів. Але втрата дому не стала втратою себе.

Війна відібрала багато. Проте залишила найголовніше — здатність діяти. Підтримувати. Об’єднувати. І вірити. «Мрію повернутися. На день народження. В листопаді. Але поки — не складається. Та все одно мрію…».