«Ми були одні з перших, хто поїхав Житомирською трасою. Це був жах...» — такими словами Ольга Хруленко згадує перші дні квітня у 2022 році. Вони обминали "їжаки" на дорозі, покинуті авто, і розуміли: за час російської окупації частини Київщини тут було згублено чимало життів.  Спалені машини, перекручені фури, танки, що лежали обабіч, а головне — важкий, задушливий запах горілого металу й плоті. «Це був запах смерті», — пригадує Ольга.

У перші тижні  вторгнення в домі Хруленків зібрались біженці з різних міст. Жінки, діти, собака — усі жили разом. Їх об’єднувало не лише спільне горе, а й бажання допомогти одне одному.

Оля дуже чекала на приїзд рідної сестри з Херсону – Людмили. Згодом вона із командою релокувалася на Житомирщину і відкрила простір для адаптації жінок в умовах війни. Так у Радомишлі було створено ХАБ "Незламна_Я". Долучилася й Ольга: «Це місце, де ти можеш морально відпочити. Це потрібно не тільки під час війни. Це потрібно завжди».

Найбільша мрія Ольги — знову поїхати на море. В Коханах, за 50 кілометрів від Херсона, була дача сестри. Щоліта вони їздили туди разом. Тепер це — окупована територія: «Хочу, щоб наше море звільнили. Щоб було чисте. І щоб знову можна було просто сісти в машину й поїхати. Без страху...».