У 2014 році свекруха моя ще жива була, і ми в погребі сиділи. Я за свекрухою три роки доглядала. Мій досвід – це стреси, нерви, переживання. Я ніде не працюю через стан здоров’я. Чоловік на пенсії, але працює на КПП.

Ми були вдома, коли о четвертій ранку бахнуло. У моєї сестри день народження 24 лютого. І той день, напевно, я на все життя запам’ятаю. Були вдома в стресі і нічого не розуміли. Я переживала за сестру. У них зв’язку не було, а там фронт проходив. Стерли з лиця землі мою малу батьківщину. Переживаємо, як і всі. Війна є війна. Вона перевернула все на світі.

Сиділи без світла та води. Бігали із тачками за водою. Я чотири місяці у доньки жила, а чоловік тут працював. І прильоти були, і все інше.

Коли наші пішли у наступ і відігнали росіян – це було приємно. Переймаюсь, що діти без роботи. Один чоловік, бідний, працює. Тягне і дітей, і онуків. А приємно те, що ми поки що спокійно живемо.

Хочеться прямо зараз вранці прокинутися, і щоб оголосили, що мир, що більше не буде страшно, що не треба переживати, все буде гаразд. У мене племінник у ЗСУ служить, і я тепер переживаю. Раніше так не переживала. Рада була, що народилися онуки. А зараз за всіх хвилююсь.