Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Наталія Васильєва

«Намагаюся з будь-якої ситуації викарабкуватися, як би не було важко»

переглядів: 571

Для мене війна почалася приблизно з березня 2014-го, коли були вибухи, бомбування. Це було найстрашнішим для нас, жах. А тут почалося числа 11 червня. Тоді було найстрашніше...

У мене залишився чоловік і дитина. Мама не пережила цього й померла у 2015 році.

... Біля будинку все вибухало. Ми нікуди не виїжджали й не збиралися виїжджати, не хотілося.

Бо скрізь добре, але вдома все-таки краще. Я ховала дитину, маму, тому що вибухи були біля будинку. Спочатку в підвалах [ховалися], а потім нам сказали, що в підвалах жива могила, якщо там залишишся. [Ховались] у будинку, де були кутки, де не було вікон. Накривала дитину собою та сиділи. Коли було бомбування – істерика, не знали, куди подітися.

Намагаюся з будь-якої ситуації викарабкуватися, як би не було важко

Будинок цілий, але так як поруч були бойові дії, він трохи пошкоджений. Скільки часу пройшло, а в мене немає достатніх фінансових коштів, щоб його відремонтувати. У дитини [в кімнаті] посипалася стеля. Тріщини по дому, на стелях. Але нічого, все одно живемо-виживаємо...

Із дахом нічого, тому що перед війною його перекрили, усе ціле. Але всередині дуже [пошкоджені] вікна, стелі, стіни розійшлися.

Чоловік не боявся, казав: «Ну, влучить і влучить, загину – і загину. Скільки Бог дав, стільки й буду жити».

Я за себе не думала. Для мене найголовнішим були мама, дитина. Вона тоді пішла в перший клас. Її прикривала, біля мене був корвалол.

О третій годині ночі дитину підіймала – ховала, о другій годині ночі підіймала – ховала, Господь допоміг.

Газу немає, платити було нічим, і нам його відрізали. Важко в зимовий період, тому що дрова треба купити, а вони дуже дорогі. Фінансово було важко всім.

Намагаюся з будь-якої ситуації викарабкуватися, як би не було важко

Було важко з одягом для дитини. До того, що він росте, переніс стрес. Зараз проблеми зі щитовидною залозою, почав повніти, хоч і дотримуємося дієти. Важко, але боремося якось. Чоловік сердечник, стоїть на обліку після мікроінсульту. Працювати не може. Я одна працюю по 14-15 годин.

Не відчуваю себе в безпеці, тому що можна очікувати всього в будь-яку мить. Усе одно побоюємося. Уже звикли до тиші, а якщо десь щось чуємо, щось вибухнуло, хвилюємося.

Про що мрію зараз? Хоч би не заплакати... Хотілося б тиші, спокою, щоб діти були здоровими. Щоб був достаток, щоб можна було додому йти й не думати, що в тебе немає шматка хліба. І хочеться миру та спокою. Щоб люди були добрішими. Зараз усі дуже розлютилися, дуже змінилися. Але я завжди була оптимісткою. Намагаюся з будь-якої ситуації викарабкуватися, як би не було важко.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Нижня Вільхова 2014 2015 2021 Текст Історії мирних жінки чоловіки діти 2014 2015 зруйновано або пошкоджено житло обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення вода здоров'я харчування дітей житло їжа 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій