Наше місто Ровеньки залишилося в стороні від бойових дій. Особливо не було боїв, тільки по околицях було чутно стрілянину. Спочатку було страшно. Дахи тремтіли від вибухів, ні виїхати, ні заїхати в місто, оточене блокпостами.

Я в своєму будинку жив. У підвалі було все обладнано, речі лежали, був запас води, продуктів, лопата. Обстановка гнітюча. Думали, що налагодиться все. Потім стало ясно, що це надовго. Довелося тоді все залишати й переїжджати на мирну територію.

Ми саме перед війною купили ділянку, побудували будинок, у 2012 році переїхали, і тут незабаром усе почалося. У будинку новому довго й не пожили. Років зо три прожили і кинули, поїхали.

Стало ясно, що це надовго. Довелося все залишати й переїжджати

Я переїхав, через рік – сестра з чоловіком, а ще через рік – батьки. У Ровеньках немає нікого з рідних. У порівнянні з тим, що було, тут, у Запоріжжі, інший світ. Не боїшся нічого, можеш гуляти, усе працює, люди живуть своїм життям. Там такого не було вже. Перший рік ми з дружиною ходили насолоджувалися.