Моя дитина дуже творча: вона захоплюється танцями, поробками, малюванням та килимовою вишивкою. Танці для неї - це справжній драйв, але водночас спогади про рідний дім викликають сльози. У нас були навіть панічні атаки, і ми над цим зараз працюємо. Найбільша мрія доньки - нарешті повернутися додому.

Війна повністю перекроїла все: наш побут, навчання, роботу. До повномасштабного вторгнення ми мешкали в Херсоні, діти ходили до школи та на гуртки. Коли місто окупували, ми вирішили виїжджати, але тривалий час це було неможливо через проблеми зі здоров’ям у дітей та перенесені операції. Лише 5 червня нам вдалося виїхати в невідомість. Вдома залишилося все: спокійне життя, бабуся з дідусем, наші домашні тваринки.

Ми пережили три місяці окупації, де складним було все - від пересування містом до пошуку їжі. Школи та гуртки не працювали, бо це було смертельно небезпечно. Зараз ми мешкаємо в Одесі, але й тут донька кілька разів ставала свідком збиття шахедів та руйнувань. Коли ми інколи навідуємося до рідного Херсона, там кожна хвилина стає новою травмуючою подією.

Найстрашнішим днем, мабуть, був той самий перший, що назавжди змінив нашу реальність.