Моя донька дуже творча та активна дитина: вона обожнює малювання, різноманітні ігри та катання на роликах. Саме творчість і спорт дають їй сили, але в її серці живе зовсім не дитяча мрія - вона понад усе хоче відбудувати наш дім, який розбили.

Війна змінила все. У 2024 році померла бабуся, і дитина дуже тяжко перенесла цю втрату. Наступного року стався приліт у Харкові, під який ми потрапили. Дитина отримала величезний стрес.

Найстрашнішим моментом стало 1 вересня 2025 року. Ми потрапили під обстріл, де лише дивом залишилися живими. Донька на власні очі бачила багатьох людей, які зазнали тяжких травм. Зараз ми почуваємося дуже погано, адже втратили свій дім і змушені жити з цим болем, який почався для нас ще в перший день війни.