Попова Софія, 9-в клас, Криворізький ліцей №4

Вчитель, що надихнув на написання — Задорожня Любов Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 рік, початок мого шляху. Вранці я прокинулася і зрозуміла, що проспала школу, коли я вийшла з кімнати, щоб запитати батьків чому вони не розбудили  мене, то побачила, як уся сім'я знервовано дивитися новини. «Що сталося?» —  питаю у брата, не розуміючи, що відбувається. «Доню, почалася війна», — почувся сумний голос матері. У цю мить ніби все у мені перевернулося з ніг на голову, перші кілька хвилин я не могла повірити у це, але, почувши новини по телевізору, впевнилася у правдивості цих слів.

Перші тижні війни я відчувала себе безпорадною, страх за своє життя та життя близьких огортував мене все більше і більше, біль через численні втрати зовсім поринув мене у відчай, а потім, а потім я звикла до цього. Спогади до війни почали повільно зникати, ніби війна була завжди,  ніби це щось буденне. На жаль, почуття буденності й досі зі мною, тепер я звикла до війни, перестала боятися повітряної тривоги, вибухів, пролітаючих літаків. 

У 2024 я частково змогла побороти свою апатію. Зрозуміла, що життя продовжується, і воно все ще прекрасне.

Просто потрібно знаходити радість у звичайних речах. Тепер, прокидаючись та снідаючи поряд з родиною, я щаслива, щаслива, коли приходжу до школи та бачу своїх друзів, щаслива через те, що я українка, і ми — українці — незламні!