Ольга Самборська

"Спочивай з миром, любий друже. Вже нічого не змінити"

Самборська Ольга,

вчителька української мови та літератури Веселівського ліцею Межівської СТГ Дніпропетровської області

Війна. Моя історія

24.02.2022

День розпочався як завжди. Я швиденько зібралася і пішла на автобус. Нічого незвичайного. Похмурий, холодний ранок. Вже всі зібралися, крім Вадима Васильовича. Автобус чомусь запізнюється. Стоїмо, чекаємо, щось обговорюємо. Прибігає Вадим, наш молодий вчитель інформатики. Він дуже схвильований, хоча, зазвичай, веселий, жартує і кепкує наді мною ( бо я часто запізнююся на автобус).

- А чого ви тут стоїте? Автобуса не буде. Ви що не знаєте? Ви нічого не чуєте? Війна! От, шкода, бронежилет у школі. Ну та нічого, якось обійдуся.

Його слова, ніби залізний молот, б’ють у вуха:

ВІЙ-НА! ВІЙ-НА! ВІЙ-НА!

Ось тепер стає чути , як десь далеко лунають вибухи.

Ні! Це неправда! Цього не може бути! Цього не повинно бути!

Повертаюся додому, вмикаю телевізор, хочу хоч що-небудь дізнатися. Це непросто. Ефір увесь час переривається.

Відчуття незрозумілі. Телефоную рідним, щоб дізнатися як вони. Зв’язку немає. Пишу у вайбері , відповіді не отримую. Стає страшно. Хочеться вірити, що все це тільки страшний сон.

12.05.2023

Загинув Вадим Васильович. Отой наш молодий, веселий вчитель інформатики та курсу «Захист Вітчизни», який так часто кепкував із мене. Він відразу, 24 лютого, пішов до військкомату добровольцем.

Вадим поклав своє життя під Красногорівкою. Вадим Луганський загинув у Луганській області. Луганський у Луганській…

Про його смерть дізналася з Фейсбуку…Як так? Він мав жити, виховувати школярів, народжувати дітей, любити, кохати… Але ні… Життя обірвала ворожа куля. Молодий, енергійний, амбітний, закоханий у свою справу…

Знову хочеться, щоб це був сон.

Коли настане мир, ми знову прийдемо на зупинку, будемо чекати автобуса, говорити, сперечатися.., а Вадима вже не буде. Не буде…

Він буде лежати у сирій землі. Там , де немає клопотів, уроків, учнів, де немає вже війни…

Сподіваюся, що Господь прийняв його у свої обійми і простив йому всі його гріхи навмисні і ненавмисні. Спочивай з миром, любий друже. Вже нічого не змінити. Ти був героєм, ти є героєм, ти – приклад для своїх учнів, ти – туга для своїх батьків…

14.11.2023

Сьогодні пішов із життя знайомий. Йому не було й сорока… Звичайний чоловік, яких сьогодні багато. Сім’ї не було, тільки старенька хвора мати та два молодших брати. Помер у лікарні. Йому довго не могли встановити діагноз. Ще вчора зранку Ніна Петрівна хотіла повезти його на обстеження, але лікарі сказали, що він не транспортабельний. Вночі йому стало гірше. Вранці він залишив цей світ.

Сашко був учасником бойових дій. Чи то далася взнаки війна, чи його спосіб життя, бо часто бачила його нетверезим. А може він намагався заглушити якісь спогади , пов’язані з тими подіями.

Скільки їх, скалічених війною, вкорочують собі життя алкоголем, наркотиками чи вчиняють суїцид?

Людина слабка перед випробуваннями, які випадають на її долю.

Хтось може впоратися сам, когось підтримують рідні, а когось захоплює у свої сіті сатана, що сили опиратися вже немає і тоді людина шукає собі порятунок в інших речах, не розуміючи що то все нестійке і штучне.

Сирена лунає часто. Уроки проводити неможливо. Насуває втома і якась безпорадність від того, що ти не можеш нічого змінити у цій ситуації. Знову уявляю собі хлопців і дівчат, які там… Що вони відчувають? В такі моменти розумію, що мені зараз не найважче. Я у відносній безпеці. Поки повітряна тривога, можу дов’язати ту пару шкарпеток, яку не закінчила навесні. Думала, що вони вже хлопцям не знадобляться. Закінчу цю пару і почну другу. На жаль, я не можу змінити ситуацію, але я можу хоч чимось допомагати, щоб наближати перемогу.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/