Дмитро Олександрович вивіз сім’ю з Краматорська якраз напередодні війни і розуміє, що вчинив правильно

Я з Краматорська. Мені 38 років. Життя до війни було добре, працював. 

Вивозив дружину з дітьми з міста, а коли повертався, на телефоні вже була купа дзвінків. Так я і дізнався про початок війни. 

Спочатку в мене була якась паніка. Потім до цього всього звик. Особливо коли виїжджаю до інших міст, де немає цього всього, то якось не так себе відчуваю. А потім повертаюсь - і все розумію. 

Звісно, хочеться, щоб не було всього цього: ракет, прильотів, страждань.

Звичайно, були зворушливі моменти. Це підтримка людей, вдячність за те, що після прильотів допомагали діставати постраждалих з-під завалів. 

Раніше я до росіян по-іншому відносився. А зараз зовсім не хочеться ні друзів там мати, ні родичів. Все руське нехай залишається в росії. 

На щастя, моя дружина та діти всього цього не чули, тому що я вчасно їх вивіз. Там, де вони знаходилися, все тихо. А мама з сестрою за кордоном взагалі. 

Думаю, що війна може закінчитися, коли у росії вже не буде вистачати ні економіки, нічого. А до тих пір вони будуть лізти і лізти, а їм будуть розповідати, що тут нацисти і тут треба когось спасати. Адже в них взагалі немає нічого в голові, щоб мати свою думку.