Стеблевський Нікіта, учень 9 класу Комунального закладу "Коханівський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" імені Героя Радянського Союзу І.В. Ткаченка" Роздольської сільської ради Василівського району Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шкарупіло Леся Анатоліївна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

Ніколи не забуду дату 24 лютого 2022 року. Мій ранок розпочався раніше ніж звичайно. Мама з татом метушились по кімнатам,  я не міг відразу зрозуміти в чому причина. А ввечері мама збирала татові рюкзак, тітка плакала.  На ранок вулиця опустіла. А коли через два дні  за селом проїздила ворожа техніка, стало не по собі, страшно. Я зрозумів як в моїй душі кипить ненависть до  тих, хто прийшов до мого села, в мою країну без запрошення, так тихо і підло. В моїй голові спалахували питання:  чому, навіщо?

Спочатку село гуділо, сусіди допомагали один одному, бо магазини позакривались, поїхати до міста стало неможливим. Можливо в ту хвилину я зрозумів, що я українець. Мені стало соромно за мою недосконалу українську мову, бо скоріше то була мова суржика.

Я не хотів слухати російських пісень, дивитись російські фільми, передачі, новини. З часом село затихало, люди змінювались. Ті що на початку кричали, що ми українці, з часом стали  любителями російського. Я не міг в рідному селі вільно ходити вулицею, ганяти з хлопцями  в футбол.

Так протікали дні за днем, поки ми з мамою не виїхали до Запоріжжя. Ніби інший світ, вільний, такий рідний. Але в окупації залишилась рідна бабуся і тітка, не хотіли залишати свої оселі і думали, що все швидко закінчиться.

І ось ми в Запоріжжі, почуття переповнювали нас з мамою. Радісно і в той же час страшно.  Відновилось навчання в школі, дистанційно, але твій час був зайнятий.. На війні мій тато, за яким я сумую,  мій дядько та багато односельців. Я водночас пишався, що вони захищають нас, а з іншої сторони дуже переживаю. Я  повинен був підтримати маму, бо вона залишилась сама, їй важче ніж мені.

Я повинен щось робити, щоб мій батько пишався мною. Я хочу бути гідним свого татка. З чого почати, як бути таким як він? Патріотом, українцем. Навчатись, навчатись, думав я. Серед основних предметів почав виділяти історію України та українську мову.

На уроках історії ми багато говорили з вчителькою на тему війни, намагались з’ясувати  всю сутність росіян. Все більше і більше  моя свідомість зростала.  Можливо я став дорослим. Я навіть почав займатись плаванням.

Розумію, що цього недостатньо, щоб відчувати себе справжнім українцем, попереду купа планів та мрій. Але я пишаюсь, що я українець і мої знання знадобляться мені у моїй вільній та відбудованій Україні.

 І якщо всі ми будемо відчувати себе гідними українцями  то нас ніхто не здолає. Кожний з нас повинен робити те що вміє, щоб зробити нашу державу гарною.  Разом – ми сила. Лиш би закінчилась війна. Я так цього чекаю.