Мені 46 років, я проживала в Білозерському. Перший день війни почався із того, що ми з дитиною пішли в садочок, але там не було нікого. Ми нічого не зрозуміли, а потім нам сказали, що війна, і тільки в цей момент я усвідомила, що відбувається. А так – це був звичайний день.

Усе було несподівано, ніхто не очікував, що буде війна, ніхто не вірив. І тоді масштаби вразили. 

Було дуже страшно від того, що в Києві коїлося, ми дивилися по новинах. Це дуже страшно, без сліз не згадаєш.

Ми виїхали з міста до Польщі, у табір, а потім – в Італію. Побули там пів року і повернулися додому, бо чоловік тут залишався.

Спочатку було важко, бо нічого не завозили, магазини були порожні. А зараз водичка в нас є безкоштовна від благодійного фонду, продукти є, і більш-менш спокійно наразі. Будемо сподіватися, що в цьому році закінчиться війна, і все в нас буде добре.