Я проживаю в місті Снігурівка, під час окупації ми виїжджали. В мене була квартира - в ній жили орки, а коли виходили, підпалили її, і вона згоріла.
Пам’ятаю, як спочатку був вибух біля військкомату - росіяни скинули бомби з літаків - постраждали будинки. Ми пережили великий страх: на нас напали, страждає Україна, страждаємо ми, і нам це боляче.
Звісно, емоційно тяжко: те, що ми все життя заробляли, вони все забрали у нас. Розбили. Ми все життя збирали на квартиру, зробили ремонт, і вони нам все перегадили.
Поки ми були в окупації, то були без води, хліба, їжі. Але 27 березня ми виїхали. На своєму авто тікали, а по нас стріляли «Гради». Слава Богу, ми виїхали до Нового Бугу - там вже були на українській території.
Мій брат загинув у Бахмуті, і до цих пір ми його не знайшли - це великий стрес.
Зараз я працюю керівником підприємства. Ми приводимо до ладу своє містечко. Головне, щоб не було війни, був мир і наші хлопці не гинули.
