Вісім місяців я прожила в окупації. Сімнадцятого квітня на моє подвір’я прилетів снаряд. Осколками побило будинок та спальню онуків, у якій вони на той момент спали. Як подумаю, що вони могли загинути… Жах!

Обстріли тривають у селі всю війну. Не було світла та води. Роботи немає, тож грошей мені не вистачає. Поля заміновані. Для села це катастрофа. 

Мій онук захищає країну. Вже двічі був поранений. 

Зараз я чекаю миру. Хочу, аби онуки жили у спокої.