Чорна Юлія, учениця 11 класу ліцею № 2 Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області

Вчитель, що надихнув на написання есе -  Вірченко Катерина Оксентіївна

Війна. Моя історія

Друзі, школа, родина, хоббі, плани на майбутнє - здавалось кращого б і не бажать, як в один «прекрасний» день тобі скажуть «почалась війна». Паніка, тривожна валіза, підвал і жах. Через рік ти не розумієш як опинився тут, десь за межами своїх очікувань.

Кожен ранок - це новини, обід - тривога за рідних, що залишились отам і вечір - час навʼязливих думок і головного питання «коли це все закінчиться?».

Чомусь дорослі звикли говорити, що у підлітків проблем не може бути. Та час змінився, на нас навалюються з кожним днем усе нове, це цікаво та водночас страшно, адже на звичні проблеми цього віку накладається війна. Невпевненість у завтрашньому дні, намагання вибратись із власних думок під ритм незвичного тобі життя не вдома.

Ти ніби існуєш двійним життям, в спробах зрозуміти, що це дійсно реальність. Не легко сказати, що тобі важко, бо поки ти лише в думках, справжні герої, не називаючи себе патріотами, борються.

Борюся за тебе, за кожну душу, що й досі слухає російську музику, що й досі не хоче перейти на соловʼїну, але вони стоять, які і стояли наші славні предки, аби ми і наші нащадки могли гордо сказати «я - українець». Ти дивишся на щасливе життя підлітків за кордоном, і просто лізеш в телефон в пошуках тих фото й відео. Туди де був колись твій щасливий час, де ти так само радо й безтурботно йшов додому і в планах мало б бути тренування, домашнє завдання, очікування тих канікул, що так і пахли насолодою свободою.

Та хіба я не маю право на життя? Сотні зруйнованих долей, загублених душ, втрати яких зростають щоденно. А ти лежиш о третій ночі, як ті дротові навушники, що заплутались самі в собі, так нагадують когось.

Питання і думки, на жаль, подіти нікуди, кожен день, ранок і вечір ти бʼєшся з ними в намаганнях розуміти щось, та поки ти сидиш у себе в голові, все проходить повз. Аж трохи поетично це звучить та реальність нікуди не дівається і так хочеться прокинутись та зрозуміти, що то був лише страшенний сон.