До війни ми працювали, діти були поряд. 24 лютого ми почули вибухи. 40 діб ми просиділи в погребі. Ніколи не думала, що таке може бути. Стріляли цілодобово. Неможливо було це слухати. Були морози, ми сиділи без світла, газу і води.

Коли нерви уже не витримували, вирішили виїжджати. Евакуювались власними силами. Їхали у невідомість. Ми були з котом, тому нам не хотіли здавати житло і ми добу жили в машині. Ми повернулись додому, але переїхали до Харкова.

Зараз важко з роботою, коштів на їжу не вистачає. Чекаємо на закінчення війни.