Максим, 9 клас
гімназія

Чому бути українцем – це моя суперсила

Моя Україно! За що тебе сплюндровано? За що, мамо, гинеш?

Неодноразово ставлю собі запитання, а відповіді не знаходжу. Чи я? Так. Чи горджуся цим? Так. Сьогодні бути українцем – це круто. Це моя суперсила. Адже – нація гордих, нескорених. А що ж натомість? Біль… Розчарування… Сум…

Квітуча, барвиста, співуча, а доля- безталанна. Безмежні степи, родючі поля, розлогі гаї, що потрібно ще для щастя? Живи і радій життю, але ж не тут-то було. Сьогодні у моїй Україні — війна, страшна, дика, варварська. Чим завинила ти, ненько, що тече «кров сторіками…»?

Війна — це зовсім не те, що я дивився в кіно, чи читав у книжках. Особисто я тільки можу уявити, що відчуває воїн на полі бою... Майже щодня у нашому місті хоронять полеглих героїв. Ми вже не здригаємося від сирен повітряної тривоги, бо просто звикли... Хоча я, напевно, ніколи не зможу забути розповіді моїх родичів з Миколаївської області, які ледь залишилися живими, допоки були під постійними обстрілами в перші місяці війни. Часто пригадую слова тітки: "Не думала я, що в свої шістдесят років побачу війну, що моє рідне село буде розриватися від ударів градів..."

Чи міг би я подумати про те, що у час технологій, розвитку ми повернемося у далеке минуле. Мені стає моторошно, коли згадую Голодомор, Другу Світову війну, героїв Крут, хоча і з підручників, але…В недалекому минулому Революцію Гідності,. Мене «розпинає» від ненависті до ворога.

А скільки ще потрібно крові, щоб довести, що ми маємо право на життя в своїй державі, на свою мову, культуру? Як прикро, коли бачиш згорьовані душі, скалічені долі, зруйновані міста. Ревний плач… Ревний біль...Гортаючи сторінки Фейсбуку натрапив на рядки Соломії, які припали до душі:

Україно моя рідна, що з тебе зробили?!
Нема долі, нема волі, хрести і могили.
Я просив, єднайтесь браття, а мене не чули
Свою віру, рідне слово, зрадили, забули.
Чорна кача несе душі, по Тисині плине
За байдужість вашу нині цвіт нації гине
Прокидайтесь! Женіть з хати з московщини ката.
Ваша ненька- Україна
Вам в ній панувати.

Про це читав у Кобзаря, який до останнього подиху мріяв про вільну Україну. Ім’ я Шевченка у мене завжди асоціюється з борцем, супергероєм. Він не мислив себе без неї, мабуть, так як і я, хоча живу в інший час. І бажання одне: бачити свою країну вільною, людей щасливими, дітей радісними, безтурботними, а не сиріт, безхатченків, калік.

Сьогодні я є учень, 9 класу, Панівці

Я мрію стати архітектором, отож все зроблю для відбудови своєї України,бо я частинка її.

Люба моя, я вірю в незламність духу і силу української нації,і знаю, що все мине. Ти постанеш в ясній обнові. Ти зачаруєш світ. Адже сьогодні,Україно, ти на вустах мільйонів людей. Ти - НЕЗЛАМНА. Рідна моя, ти станеш однією з найкращих європейських держав, але, на жаль, високою ціною. Про тебе і надалі співатимуть пісні, складатимуть вірші, а наші Герої – то Янголи – безгрішні, які охоронятимуть з небес.

І на останок завершу рядками В. Сосюри:

Всім серцем любіть Україну свою,-
І вічні ми будемо з нею.