Єршова Валентина, вчитель Комунального закладу «Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів «Січовий колегіум» Запорізької обласної ради

"Війна. Моя історія"

620-ий зранений сиренами ранок несміливо заглядає до кімнати. Як завжди, починаю його традиційним «Доброго ранку!», звертаючись до найдорожчих і найрідніших: і син, і чоловік мовчазно посміхаються мені з портретів: «Доброго ранку! Тримайся!» «Тримаюся!» – кажу їм, зачиняючи двері мого тепер  нічного  пристанища, і поспішаю туди, де тепер мій справжній  дім, – до Січового колегіуму. За пів години ступаю на подвір’я, що восени здається казкою…

Тут, у колегіумі, – мої найщасливіші три десятки років. Тут мені рідне й дороге все: від деревця на подвір’ї - до навчальних кабінетів і спалень вихованців (колегіум – школа для обдарованих дітей Запорізького краю!). Тут панує Україна, живе український дух і добра творча енергія великої Родини.

Поглядом вітаюся з символом колегіуму: на тлі розгорнутої книги – козак Мамай. 30 років він радісно зустрічав нашу колегіантську Родину. «Дочекаєшся, Мамаю!» – шепочу йому і йду до Алеї Пам’яті Героїв. Нещодавно з’явилася вона на честь наших випускників-героїв, що загинули, захищаючи рідну землю. Дбайливі руки вихованців і рідних воїнів висадили кущі калини, присвоївши кожному живе ім’я героя.

Торкаюся кожного кущика, ніби пригортаю до себе дітей, що тут, у Січовому колегіумі, зростали справжніми громадянами незалежної України, що, закінчуючи школу, на святій нашій Хортиці давали Обітницю матері-Україні бути готовими віддати за неї й душу, й тіло. В’ячеслав Ганніч, Тарас Воротний, Максим Лях, Єгор Коваленко, Юрій Глодан… «Вічна пам’ять вам, герої!» – щоранку вклоняюся їм …

До муралу на стіні кличе затишне пташине гніздо і рядки Головної пісні школи: «Колегіум наш Січовий! Обійми сонячні відкрий! Бо ми усі – одна сім’я…» Дорогі нашій колегіантській родині слова – подарунок Юрія Єршова – мого рідного чоловіка-однодумця, колеги,  відомого запорізького поета. Його душа – на Небесах.

А пісня любові до Січового колегіуму жила, живе і обов’язково житиме… Зупиняюся біля Державного Прапора, що його підняли вихованці страшного лютневого ранку 2022 року, коли вся велика Родина зібралася на Козацькому колі і я мусила стати перед нею: «Ворог підступний і лютий. Але ми,українці, сильніші за ворогів. Разом боронитимемо нашу рідну землю і неодмінно переможемо!.. Зустрінемося, діти, після перемоги!..»

Школа жила, школа живе. Режим онлайн: у прифронтовому Запоріжжі - тривоги й тривоги… Чимало вихованців – за кордоном, у західних областях України. Але рідного колегіуму не полишають. Серце Січового б’ється ритмічно, жваво – і це надихає  всю велику Родину… В  класах, спальнях школи –  нові мешканці. Вже півтора роки тут живуть переселенці – з Мар’їнки, що на Донеччині, з Гуляйполя,  Мелітополя,  Поліг,  Оріхова … Їх близько 150-ти – переважно літні люди й діти. Сьогодні всі вони – моя велика, моя жива Родина.

І вдень, і вночі, і в будні, і в свята думаю про них, дбаю про них, оберігаю їх. Багатьом із них після нашої перемоги нікуди буде повертатися: лише в смартфонах на фото – їхні колишні житла. Січовий колегіум за цей час став для них справжнім рідним домом – не просто прихистком…

Заходжу до Світлиці, яка пам’ятає щасливу й дзвінкоголосу колегіантську Родину, – і враз потрапляю у вир проблем кожного з  Родини переселенців. А їх, тих проблем,  –  все більше й більше!.. Важко?.. Так, важко…Але як інакше можу жити я – українка, громадянка, жінка, керівниця, коли сьогодні неймовірно важко моїй державі, моєму народу?

Кожен мій день – це день боротьби за перемогу. Сьогодні моя зброя – віра в перемогу, якою я ділюся з усіма, кого посилає мені доля. Прагну, щоб кожен мій день, кожне моє слово додавало сил, зміцнювало віру всім, хто поряд.

… Справді, кожен прожитий, пережитий день наближає нас до перемоги. Я йду до перемоги власним шляхом – важким, болючим, іноді  нестерпним. Але я йтиму . І хай за мною, хай зі мною разом ідуть рідні й дорогі мені люди, а ще – мої надзвичайні запоріжці й закарпатці, одесити і львів’яни, харків’яни й полтавці – вся моя Українонька, весь наш непереможний і нескорений народ – нація переможців. Разом – до перемоги! Вірю і вірую!