Нікого тут поруч немає, одна я, і ще дві жінки живуть. Від нас нікого аж до посадки немає. 28 будинків – нікого немає. Страшно було, горіли будинки. Зв’язку ні з Донецьком, ні з Ясинуватою. Неможливо жити.
Я народилася в Червоноармійському районі, хутір Заповітний. А сюди після інституту приїхала. Зробили об’їзну дорогу – люди не могли натішитися.
Переважно у нас тут технічна була вода, а з криниці возили питну. Коли світла не було, моторошно – ні світла, ні води. Доводилося о шостій годині вечора навіть спати лягати. Це були, напевно, 2016-2017 роки. Моторошно.
Хочеться спокою. Я вранці виходжу – собака загавкала, розбурхала. Вона раніше за мене чує постріли. Ось вона по будці стрибає, не знає, куди подітися. Чую: га-ах! Усе, обстріл. Я в підвал ховалася, вона в підвал не бігала, але біля підвалу крутилася, і так попереджає.
.png "«Я спала в коридорі»")
.png "Імена")
