Пам’ятаю, як 24 лютого по телевізору Гіркіна показували. Ми раніше тут зустрічалися, в селищі, я його знав. Глянув – здоровий мужик у військовій формі. Нічого особливого я не пережив. Війна є війна, нічого в ній хорошого. Снаряди рвалися буквально за двісті метрів.

Весь час ми тут, на одному місці. Гуманітарку дають постійно, та й своє мали. Одна дочка поїхала в Польщу, друга - тут, працює на каналі. Сини обидва померли. Одному 25 років було, другому 30. 

Майбутнє я  бачу щасливим і в Європі. Уже набридла ця радянщина.