Росіяни почали обстрілювати Рубіжне відразу. Бомбили будинки зі всього, що було. Снаряди, ракети та бомби скидали щодня. Я сиділа в підвалі. Не розуміла, що робити. Я не могла повірити в те, що б’ють по житлових будинках. Я не кликала росіян, вони мені не потрібні на рідній землі. 

У місті не було води, світла й газу. Виживати було важко. Моїй мамі потрібні були ліки. Добре, що були хоч якісь запаси. 

Ми не стали чекати окупації та виїхали. Забрали дітей та онуків, хоча не розуміли, куди їхати. Мої батьки та батьки чоловіка залишились в Рубіжному. 

Зараз ми живемо в Чигирині. Чекаємо миру.