Мені було страшно з першого дня війни. Донька з онукою виїхала відразу, а я залишалась вдома. Над головою літали ракети, це було жахливо. Так тривали дні, які здавались нескінченними. Магазини та аптеки не працювали, продуктів не було, добре, що видавали гуманітарну допомогу.  Ніхто не думав, що доведеться пережити пекло. Я постійно сиділа у погребі, бо снаряди прилітали в городи та будинки.

Люди залишились без житла. Загинуло багато дорослих людей та дітей. 

Я вимушена була виїхати, коли снаряди падали поряд. Зараз живу у Дніпропетровській області.  Досі не можу повірити в те, що доводиться орендувати житло. Я живу одна, мені дуже самотньо. Мої діти живуть в Одеській області. Дуже хочеться бути разом та жити без війни.